Зміст

Бойові травми грудної клітки, зокрема забої, є серйозною проблемою, яка вимагає негайного медичного втручання. Ці ушкодження можуть мати значний вплив на функціонування дихальної та серцево-судинної систем, викликаючи важкі наслідки для здоров'я та життя постраждалих осіб. У статті ми розглянемо основні медичні аспекти лікування таких травм, а також надамо рекомендації щодо першої медичної допомоги і подальшого лікування.

Що таке забій грудної клітки?

Забій грудної клітки є досить поширеною травмою, яка виникає внаслідок значного удару в область грудей або при падінні на гострий предмет. Така травма передбачає закрите пошкодження, при якому внутрішні органи можуть зазнати серйозних ушкоджень.

Удар може супроводжуватися пошкодженнями не лише поверхневих тканин, але й важливих внутрішніх органів, таких як легені та серце. Внаслідок такого удару цілісність шкірних покривів і кісткових структур залишається незмінною, однак грудна клітка зазнає значного стиснення, що може призвести до болю, набряку та утворення гематом. Часто такий забій може ускладнюватися різними патологічними станами, що потребують медичного втручання для запобігання серйозним наслідкам.

Травма грудної клітки може мати різний ступінь тяжкості, від легких ударів до серйозних ушкоджень, які вимагають негайної медичної допомоги. У важких випадках може знадобитися детальне обстеження, включаючи рентгенографію або комп'ютерну томографію, щоб оцінити стан внутрішніх органів і кісток.

Своєчасне і правильне лікування є ключовим для запобігання можливим ускладненням і забезпечення повного одужання пацієнта.

Причини забою

М’які тканини зазвичай пошкоджуються при ударі об твердий предмет чи поверхню. Наприклад, забій спини та куприка при падінні у воду з великої висоти є досить поширеним явищем. Такі ушкодження виникають внаслідок різних ситуацій, включаючи бойові травми, спортивні та дорожньо-транспортні пригоди або побутові нещасні випадки.

Тяжкість забою залежить від кількох ключових факторів:

• Твердість травмуючого предмета. Чим твердіший предмет, тим більшу травму він може завдати. Наприклад, удар об бетонну поверхню призведе до більш серйозних пошкоджень, ніж об м’який предмет.
• Сила та швидкість нанесення удару. Важчі та швидші удари завдають більшої шкоди. Наприклад, сильний удар футбольним м’ячем може спричинити забій, який відрізняється від забою при легкому ударі.
• Розмір зони пошкодження. Велика зона пошкодження зазвичай спричиняє більш значні ускладнення, ніж невелика. Наприклад, удар, що охоплює велику площу м’яких тканин, може призвести до більшого набряку та гематом.
• Пружність тканин та особливості їхнього кровопостачання. Тканини з хорошою пружністю та кровопостачанням можуть краще витримувати удари та швидше відновлюватися. Наприклад, м’язові тканини зазвичай відновлюються швидше, ніж інші.
• Вік постраждалого. Молодші люди мають більш еластичні тканини та кращий кровообіг, що сприяє швидшому одужанню. У старших людей тканини можуть бути менш пружними, і процес відновлення може займати більше часу.

Розуміння цих факторів дозволяє краще оцінювати стан постраждалих і визначати оптимальні методи лікування для забезпечення їхнього швидкого і повного одужання.

Ознаки забою

Основною ознакою забою є біль, який виникає відразу в момент удару. Також може з'явитися гематома — накопичення крові в тканинах. Чим більша гематома, тим сильніший біль через стискання м’яких тканин та подразнення больових рецепторів.

Зовнішні прояви забою включають припухлість у місці удару. У тих ділянках, де є більш виражена підшкірна клітковина, набряк буде більш помітним. Наприклад, на обличчі гематоми будуть більш вираженими. При промацуванні місця забою пацієнт відчуває різкий біль. При травмах кінцівок можливе порушення їхніх функцій.

Симптоми забою ребер включають посилення болю при диханні, кашлі або сміху. Відсутність характерного хрусту при стисканні ребер з обох сторін чи в передньо-задньому напрямку не виключає перелому.

Сильний забій грудної клітки може спричинити інші ускладнення, такі як пошкодження серця чи легень. У таких випадках на перший план виходять порушення функцій серця та легень.

Особливої уваги потребує забій суглоба. У цьому випадку крововилив може статися не лише в навколосуглобові тканини, але й у самий суглоб, що називається гемартрозом. При цьому суглоб збільшений, його контури згладжені, а рухи в ньому утруднені та болючі. Така форма забою потребує призначення спеціальних лікувальних засобів.

Лікування забоїв грудної клітки

Загальні принципи лікування при будь-яких забоях залишаються незмінними. Насамперед необхідний спокій для постраждалої ділянки тіла. У першу добу рекомендуються холодні компреси на 2-3 години з перервами по півгодини. Це допомагає зменшити розмір гематоми, знизити набряк і покращити мікроциркуляцію в місці травми.

На другу добу можна застосовувати УВЧ-терапію. Після зниження інтенсивності болю призначаються компреси, озокеритові та парафінові аплікації. Також можливе використання засобів, які сприяють розсмоктуванню гематоми, таких як мазі з гепарином.

Електрофорез з антибіотиками чи новокаїном може застосовуватись при сильних болях. Новокаїн також може бути використаний для виконання блокади, якщо звичайні знеболювальні засоби не є достатньо ефективними.

Великі гематоми після забою м’яких тканин зазвичай проколюються великою голкою, кров відсмоктується шприцом, після чого в це місце вводяться антибіотики та накладається стерильна тиснуча пов’язка.

Якщо кров потрапила у суглоб, її також аспірують. Після цієї процедури накладається гіпсова пов’язка. При гемартрозі також призначають лікувальну фізкультуру (ЛФК).

Чого не можна робити при забоях

У першу добу після забою категорично протипоказані будь-які теплові процедури на ураженій ділянці. Зігрівання спричиняє розширення пошкоджених судин, що посилює кровотечу і призводить до збільшення гематоми.

Висока температура створює сприятливе середовище для розмноження хвороботворних мікроорганізмів, що може призвести до розвитку флегмони — розлитого нагноєння м’яких тканин. Це запалення характеризується вираженим набряком, почервонінням і болем, а також може супроводжуватися підвищенням температури тіла і загальною слабкістю.

З цієї ж причини не слід розтирати чи масажувати свіжий забій. Будь-яке механічне подразнення може погіршити стан травмованої ділянки. Крім того, якщо травма супроводжується переломом, який не був відразу виявлений, гострі кінці зламаної кістки можуть додатково пошкодити м’які тканини, зокрема судини та нервові закінчення. Це може призвести до більш серйозних ускладнень, таких як крововиливи, пошкодження нервів і розвиток тривалого болю.

Це може не тільки збільшити ризик виникнення флегмони, але й сприяти утворенню гематом більшого розміру. Внаслідок цього можуть виникнути значні набряки, які ускладнюють рух і викликають сильний біль. У випадках, коли є підозра на перелом, неправильні дії можуть призвести до зміщення кісткових уламків, що потребуватиме більш складного і тривалого лікування.

Таким чином, перші дії після забою повинні бути спрямовані на охолодження ураженої ділянки і забезпечення її спокою. Холодні компреси допомагають звузити судини, зменшити кровотечу та набряк, а також полегшити біль. Дотримання цих принципів допоможе уникнути ускладнень і сприятиме швидшому одужанню.

Що таке бойова торакальна травма

Бойова торакальна травма виникає внаслідок ураження під час військових дій або конфліктів. Це може бути результатом вогнепальних поранень, вибухів, фрагментів снарядів або інших військових механізмів травми. Оскільки бойові умови часто включають в себе використання вогнепальної зброї та інших вибухових засобів, бойові торакальні травми можуть бути важкими та складними у лікуванні.

Торакальні травми відзначаються у 12–50% випадків цивільної травми. Понад 90% таких пошкоджень у цивільних спричинені тупим механізмом травми, тоді як хірургічне втручання потрібно менше, ніж у 10% випадків. На відміну від цього, значні торакальні травми спостерігаються лише у 10% пацієнтів з бойовими пораненнями, але більшість з них пов'язана з проникаючим механізмом травми.

Найпоширенішими торакальними травмами є пневмоторакс, забій легень та пошкодження грудної стінки, причому травми легень або великих судин мають найвищий рівень смертності. Для більшості пацієнтів із торакальною травмою рекомендується дренування плевральної порожнини (тобто "зондова" торакостомія) як перше діагностичне та терапевтичне втручання.

У випадках більш важких травм може знадобитися виконання торакотомії (переважно антеролатеральної), стернотомії або інших хірургічних процедур залежно від стану пораненого.

Шина Sam Splint II 92см

700 грн.

Купити

Евакуаційна стропа 5м

800 грн.

Купити

Бойова аптечка Lifesaver

6200 грн.

Купити

Рівні надання допомоги при торакальній травмі

При лікуванні торакальних травм, заклади кожного рівня проводять специфічні заходи, адаптовані до власного рівня компетентності та доступних ресурсів. Торакальні травми можуть бути небезпечними для життя, особливо коли вони включають обструкцію дихальних шляхів або напружений пневмоторакс. Такі ситуації вимагають негайного втручання, що збільшує значення ефективного та розумного розподілу ресурсів у медичних закладах.

Тут наведена таблиця, що деталізує заходи на кожному рівні:

Ця таблиця структурує різні рівні заходів при лікуванні торакальних травм, від негайного реагування на життєво важливі стани до більш комплексних процедур у важчих випадках.

Рекомендації щодо лікування торакальних травм

Торакальні травми є серйозними медичними станами, які вимагають компетентного та невідкладного лікування. Ці ушкодження, які стосуються грудної клітки та прилеглих структур, можуть виникати з різних причин, від автотранспортних пригод до падінь чи спортивних травм.

Ефективне управління та лікування торакальних травм базується на високій медичній кваліфікації, оперативному реагуванні та використанні сучасних методів діагностики та лікування. Розглянемо основні принципи та рекомендації, які допоможуть медичному персоналу ефективно впоратися з торакальними травмами, забезпечуючи максимальну можливу реабілітацію та відновлення пацієнтів:

1. Для більшості пацієнтів із проникаючою торакальною травмою та всіх пацієнтів із підозрою на значний пневмоторакс або гемоторакс рекомендується перше терапевтичне втручання у вигляді дренування плевральної порожнини. У закладах I рівня при підозрі на напружений пневмоторакс рекомендується виконувати голкову декомпресію.
2. Усі пацієнти з проникаючою торакальною травмою або ушкодженням верхньої частини черевної порожнини мають ризик внутрішньоперикардіального ураження серця або великих судин, які виявляють за допомогою УЗД або перикардіального вікна.
3. Ліва антеролатеральна торакотомія (реанімаційна торакотомія) є оптимальним методом для пацієнтів з проникаючою торакальною травмою, які перебувають у критичному або надзвичайно нестабільному стані, або з втратою життєвих функцій перед прибуттям. Ця процедура повинна супроводжуватися дренуванням правої плевральної порожнини або розширеним торакотомічним розрізом (наприклад, "кламшел" торакотомія), якщо підозрюється ушкодження середостіння чи правого відділу грудної клітки.
4. У пацієнтів з пульсуючою проникаючою раною грудної клітки і гемоперикардом, перевага зазвичай надається стернотомії. Якщо не впевненість у наявності гемоперикарду, слід виконати під мечоподібне (субксифоїдальне) перикардіальне вікно перед стернотомією.
5. Лікування підозрюваних пошкоджень підключичних судин є складним, технічно вимогливим і часто передбачає поєднання стернотомії, передньої торакотомії та під/надключичних розрізів.
6. Для пацієнтів з підозрюваною перфорацією стравоходу, трахеобронхіальною травмою або тупою травмою великих судин першочергові заходи мають бути спрямовані на стабілізацію, тимчасовий контроль і широке дренування, а не на повну корекцію.
7. У нестабільних пацієнтів з важкою торакоабдомінальною травмою рекомендується комбінація експлоративної лапаротомії з двостороннім дренуванням плевральних порожнин і трансдіафрагмальним перикардіальним вікном для повноцінної оцінки і лікування серйозних ушкоджень.
8. Пацієнтів, яким проводять хірургічне втручання у зв'язку з гострою торакальною травмою, слід розташовувати в положенні лежачи на спині і обробляти операційне поле в областях потенційних розрізів для контролю життєво важливих ушкоджень. Задньобокова торакотомія в умовах гострої травми рідко виправдана.
9. Навіть мінімальний пневмоторакс у пацієнтів, яких тривалий час перевозять, є неприйнятним. У випадках двозначних клінічних або радіологічних даних, перевезення пацієнта слід проводити після дренування плевральної порожнини.
10. У рідкісних випадках, таких як складна торакальна травма, що супроводжується важкою гіпоксією, гіперкапнією або серцевою недостатністю, може знадобитися застосування екстракорпоральної мембранної оксигенації (ECMO).

Хірургічне лікування торакальної травми

Пацієнт із торакальною травмою, для якого заплановано невідкладне хірургічне втручання, має критично загрозливе для життя поранення. Тому рекомендується розташувати пацієнта у положенні лежачи на спині з витягнутими в бік руками, з попередньою обробкою операційного поля від підборіддя до колін і від грудей до ліктів, щоб забезпечити максимальну доступність для необхідних медичних втручань.

Варто встановити доступ великого діаметру (в/в, в/к або центральний венозний) та забезпечити дихальні шляхи за допомогою ендотрахеальної трубки з манжетою.

Ліва антеролатеральна торакотомія, яка рекомендується в поєднанні з дренуванням правої плевральної порожнини, є оптимальним рішенням для всіх пацієнтів з проникаючою торакальною травмою, що перебувають у критичному або надзвичайно нестабільному стані.

В разі підозри на внутрішньоперикардіальну травму або кровотечу у правому плевральному просторі розріз можна продовжити через серединну лінію (тобто виконати "грейферний" розріз).

Для пацієнтів з пульсуючою проникаючою раною грудної клітки та гемоперикардом зазвичай рекомендується використовувати стернотомію як оптимальний початковий розріз. При невизначеному діагнозі гемоперикарду (наприклад, у разі недоступності УЗД або двозначної картини, але при високій клінічній ймовірності ушкодження серця) слід виконати під мечоподібне перикардіальне вікно перед стернотомією.

Лікування пошкоджень підключичних судин є складним. При підозрі на пошкодження проксимальної ділянки лівої підключичної артерії безпечним першим розрізом, що дозволяє здійснювати проксимальний контроль, є ліва передня торакотомія у третьому міжребер'ї.

Проксимальний контроль правої підключичної артерії найкраще забезпечується за допомогою серединної стернотомії. У разі необхідності, для забезпечення проксимального контролю при складніших пошкодженнях може застосовуватися внутрішньосудинна балонна оклюзія.

Після забезпечення проксимального контролю із метою відновлення пошкодженої підключичної артерії може бути відкрита проксимальна ділянка зліва або справа від середньої частини підключичної артерії за допомогою надключичного розрізу.

Підключичний розріз забезпечує доступ до більш дистальної ділянки підключичної артерії та підключичної вени. У складних випадках пошкодження підключичних судин максимальний доступ забезпечує люковий розріз.

При пошкодженні паренхіми легень рекомендується резекцію виконувати неанатомічним способом, якщо це можливо. Анатомічні резекції слід виконувати лише у випадках, коли пошкодження не піддається консервативному лікуванню і охоплює всю частку, яку неможливо врятувати. Пневмонектомія слід виконувати тільки в разі пошкодження воріт легенів, що не відповідають консервативному лікуванню, оскільки ця процедура пов'язана з високою смертністю.

Задньобокова торакотомія рідко виправдана в умовах гострої травми, оскільки вона обмежує можливості доступу до сусідніх порожнин тіла (таких як черевна порожнина, шия), де часто виникають травми. Її варто розглядати тільки у випадках повної корекції після виключення або лікування інших травм.

У пацієнтів з комбінованими проникаючими пораненнями в грудну клітку та черевну порожнину, а також нестабільною гемодинамікою, швидке введення двосторонніх грудних трубок та виконання серединної лапаротомії з перикардіальним вікном через передню частину діафрагми дозволить оцінити кровотечу з усіх основних порожнин організму.

За потреби, лапаротомію можна розширити до стернотомії для виконання позитивного перикардіального вікна. Також можна виконати окрему антеролатеральну торакотомію у разі кровотечі у плевральному просторі. У разі розриву діафрагми кровотеча з джерелом у черевній порожнині може проявлятися як кровотеча у грудній порожнині.

Як описано вище, принципи і стратегії контролю пошкоджень є ключовими у невідкладній торакальній хірургії. Тимчасовий гемостаз при дефектах або травмах грудної стінки можна досягти за допомогою марлевої тампонади та гемостатичних допоміжних засобів.

Також можлива тампонада неконтрольованої кровотечі з легенів, воріт легенів або грудної аорти. Однак не рекомендується виконувати тампонаду перикарда через ризик виникнення ятрогенної тампонади.

Після виконання процедур контролю пошкоджень або у випадку підозри на розвиток торакального компартмент-синдрому під час інтенсивної реанімації можна розглядати можливість тимчасового закриття грудної клітки. Це може бути здійснене за допомогою терапії від'ємним тиском або простої адгезивної пов'язки з грудною дренажною трубкою великого діаметру для дренажу та аспірації.

Висновок

Вогнепальні поранення і травми становлять значну загрозу для життя людей, спричиняючи різноманітні серйозні ускладнення, такі як кровотечі, пошкодження дихальних шляхів, травми грудної клітки та легень.

Ефективність лікування залежить від оперативності надання медичної допомоги та точної діагностики за допомогою сучасних методів, таких як комп'ютерна томографія та ультразвукове дослідження.

Після травми важливе проведення ранньої реабілітації для зменшення ризику ускладнень, включаючи пневмонію. Для зменшення ризиків рекомендується вживати профілактичні заходи, такі як вакцинація та використання захисного обладнання.